Дми́трий Ива́нович Вишневе́цкий (церковнослав.:Димитрiй Вишневецкій, польск.Dymitr Wiśniowiecki, ум. 1563) — волынскийправославныймагнат из рода Вишневецких. Владел обширными землями в Кременецкомповете. С 1551 года — старостаЧеркасский и КаневскийВеликого княжества Литовского[3].
В 1555 на небольшом днепровском острове Малая Хортица устроил дерево-земляной городок. Опираясь на этот форпост Вишневецкий в 1556 г. организовал два похода в турецкие и крымские владения (на города Очаков и Ислам-Кермен). В 1558 перешёл на службу к царю Ивану IV Васильевичу. В 1563 вмешался в междоусобную борьбу молдавского боярства, был взят в плен и выдан турецкому правительству. По приказу султана Вишневецкого казнили в Константинополе[5][6].
Дмитрий Иванович Вишневецкий был старшим из четырёх сыновей Ивана Михайловича Вишневецкого (ум. 1543), от его первой жены Анастасии Семёновны (из рода Олизаров, ум. до 1541). Отец, Иван михайлович, был старостой эйшинским и ворчинским (1533), старостой пропойским и чечерским (1536)[5].
Род князей Вишневецких (герба Корибут) принадлежал к числу крупнейших землевладельцев Литвы (их владения были преимущественно в Западной Волыни). Дмитрий владел несколькими имениями в Кременецком уезде, среди которых были Подгайцы, Окнин, Кумнин, Лопушно, Таража, Комарин, Крутнев и т. д.[7][2]
Дмитрий был державцем ванячицким с 1547 года, с 1551 года — старостаЧеркасский и КаневскийВеликого княжества Литовского[8][5].
В 1553 побывал в Турции с целью освобождения из плена своего дяди Фёдора Вишневецкого. В 1554 Сигизмунд II Август назначил Дмитрия Вишневецкого стражником на Хортице[5].
Вишневецкий построил на острове Малая Хортицадеревянно-земляной городок (замок), который историки считают прототипом Запорожской Сечи. Опираясь на этот форпост, в 1556 г. организовал два похода в турецкие и крымские владения на турецкую крепость Очаков и татарскую крепость Ислам-Кермен (возле современного города Каховка).
Содержание
Дмитро Байда-Вишневецький (? — 1564)
В 1556 Вишневецкий отправил два своих посольства в Москву с целью расширения антиосманской коалиции, а также дважды отражал турецкие нападения на городок. В октябре 1557 крымский хан Девлет-Гирей I совершил новый поход на форпост Вишневецкого, собрав крымских татар, ногайцев, а также турецкие и молдавские войска. Вишневецкий вынужден был покинуть Хортицу и отступить к Монастырскому острову (ныне в черте города Днепр)[5].
Д. Вишневецкого называют «основателем Запорожской Сечи»[9][10]. Казацкий летописец XVIII в. полковник Грабянка называет Вишневецкого казацким гетманом[11], однако в источниках XVI века такой титул Вишневецкого не встречается.
В знак протеста против приказа великого князя литовского Сигизмунда Августа прекратить набеги на Крым и Турцию в 1558 году Вишневецкий со своими казаками перешёл на службу к царю Ивану IV Васильевичу[8]. Царь пожаловал Вишневецкому город Белёв с окрестностями в Тульской земле, и Вишневецкий стал последним князем Белёвским[12]. Иван IV наказал Вишневецкому командовать отрядами на южной границе государства. Вишневецкий дважды участвовал в походах русских войск на Крым. Во время Ливонской войны бежал из Москвы (1563) заручившись письмом великого князя литовского о возвращении[8].
Дипломатические усилия Вишневецкого организовать русско-литовский союз для отпора крымской агрессии в 1561 году провалились, после чего он вернулся на Днепр, в Черкассы. В 1563 году молдавские бояре, недовольные своим господарем Стефаном VII пригласили Вишневецкого на молдавский трон. Однако отряд Вишневецкого был разбит в битве с войсками Стефана, а Вишневецкий был взят в плен и выдан турецкому султану Сулейману I[8]. По приказу султана Дмитрий был казнён в Константинополеповешением за ребро.
Druga Wołosza, którzy na Tomzę nie zezwalali, wtenczas prawie, gdy inszy Tomzę na państwo podnosili, po Dymitra Wiśniowieckiego posłali; który — gdy mu się Wołosza przysięgą obowiązała, że go za pana wezmą, by się im jednak ukazał — z Kozaki do Wołoch przyciągnął, niźli mu ku pomocy ci przyszli, co po niego przysłali; od Tomzinych ludzi był pogromion. A iż sam dla chorego zdrowia na wozie jechał, nie mogąc przed jezdnymi ujechać w kopę siana zakryć się chciał, którego chłop, co przyjechał po siano, wydał; tamże był poiman iz innymi niektórymi Polaki, którym samże Tomza uszy i nosy rzezał i niemałe okrucieństwa nad nimi poczyniwszy do Polski je puścił, a samego Wiśniowieckiego z Janem Piaseckim Podolaninem herbu Zabawa cesarzowi tureckiemu do Carzygroda posłał, którzy tam na haku obadwa zawieszeni byli nad odnogą morską ku Galacie idąc. Piasecki łatwiej skonał, bo głową na dół zawisł, i tak go prędko krew zalała. A Wiszniowiecki za żebro uwiązł i tak oczyma się obrócił ku górze, przeto był żyw do trzeciego dnia, aż go Turcy ustrzelali z łuku, gdy przeklinał ich Machometa.
Вишневецкий был сброшен с башни на крюки, вмурованные в стену у морского залива. Зацепившись рёбрами за крюк, он прожил ещё три дня, пока турки не убили его из луков за то, что он хулил их веру[2].
Некоторые историки отождествляют Д. Вишневецкого с героем популярной исторической песни (думы) — казаком Байдой, который погиб, будучи подвешен по приказу султана ребром на крюк. Основания для отождествления легендарного Байды с князем Вишневецким, однако, недостаточны, чтобы говорить о нём с полной определённостью[14].
Байда Вишневецький
Дмитро Іванович Вишневецький — перший історичний гетьман запорозьких козаків — належав до князівського роду Корибутовичів-Вишневецьких, що мали своїм родоначальником великого князя Литовського Гедиміна. Нащадки Гедиміна стали засновниками багатьох відомих родин, серед яких були польська королівська династія Ягеллонів, польські, литовські та українські князівські роди Збаразьких, Вишневеньких, Сангушків, Несвиць- ких, Ровєнських, Порицьких, Воронецьких, Чорто- рийських, Корецьких, київські князі Олельковичі, а також московські роди Голіциних, Куракіних, Хо- ванських та Трубецьких.
| Байда, Дмитро Вишневецький |
| невідомо |
| 1563/1564 Стамбул страта |
| Велике князівство Литовське |
| військовик, державний діяч |
| державець Вонячинський |
| православний |
| Іван Вишневецький |
| Анастасія Семенівна Олізаровичівна |
| Вишневецькі |
| Юрій Вишневецький |
Корибутовичі користувалися старовинним руським (тобто українським) гербом “Корибут”. Цей герб у вигляді щита, на червоному полі якого було зображено золотий півмісяць рогами додолу з золотою ж 6-променевою зіркою під ним; на півмісяць спирався золотий хрест з перехрещеними боковими та верхнім кінцями. На лицарський шолом було одягнено шляхетську корону, над якою ще була князівська шапка (митра). Червоний намет, що виходив з-під корони, було підбито золотом. Некнязівські родини Корибутовичів, замість князівської митри, мали клейнод у вигляді страусового пір’я (3 чи 5 пір’їн).
Ім’я Дмитра Вишневецького вперше згадується в документах 1550 року, коли король Сигизмунд II Август передав під його керівництво Канівське та Черкаське староства, що мали велике стратегічне значення, тому що їхні фортеці охороняли Поділля, Волинь та Київщину від татар. У 1553 році Дмитро Вишневецький з власної ініціативи заснував на Хар- тицький виспі (тобто на острові гончих псів — хартій, чи Хортиці) Запорозьку Січ як форпост Польщі
та Литви на південно-східних кордонах. На Хортиці Дмитро здобув те, про що завжди мріяв, — став повновладним господарем, що нікому не підпорядковувався. Та після невдалого рейду до Чорномор’я, коли він зненацька захопив турецьку фортецю, але не спромігся її утримати, Дмитро повернувся на королівську службу. Король Сигизмунд призначив його стражником Хортиці.
Невдоволений поміркованою політикою короля щодо турків та татар, Дмитро у 1557 році перейшов на службу до московського царя Івана IV, який розробляв плани щодо експансії на південь. Дмитро вирушив на південь, спалив турецьку фортецю Іслам- Кирмен і привіз до Хортиці гармати, що захопив у турків. Хан Девлет-Гірей блискавично наскочив на Хортицю і тримав її у облозі більше трьох тижнів, але так і не зміг узяти. Трохи пізніше хан вдруге підійшов до Хортиці й знову почав облогу. Дмитро на цей раз повинен був покинути Січ та за згодою царя виїхав до Москви. Іван IV віддав йому м. Белєв з багатьма селами та почав використовувати Вишневецького для наскоків на татар. У 1559 році Байда (так прозвали Дмитра козаки за його рішучість, відвагу та постійну готовність до боротьби) готує разом з московським військом нову виправу проти Порти. Це дуже стривожило султана.
Дмитро Вишневецький
Було посилено гарнізони багатьох фортець на прикордонні, сформовано ескадру для підтримки Азову. Байда тричі нападав на Азов, але взяти його не зміг.
Цар на цей час змінив ставлення до Байди, у першу чергу через зміну своєї політики щодо Туреччини та Криму у зв’язку із спрямуванням експансії Московії до Лівонії. Та й взагалі, Івану не потрібен був такий самостійний союзник, що діяв переважно
з власних міркувань. Тому гінці царя попередили султана про підготовку Байдою ще одного походу на Азов. У цих обставинах Байда розриває відносини з царем і у 1561 році повертається до Польщі. Король знов віддає Дмитрові усі його маєтки та посади. Коли короля хтось спробував відвадити від цього, він сказав, що “зараз таких слуг треба було б більше, але не з таким норовом”.
ГЕРБ ГЕТЬМАНА ДМИТРА БАЙДИ-ВИШНЕВЕЦЬКОГО
У 1563 році почалася боротьба за місце молдавського господаря. Байда теж вирішив спробувати свій шанс. Він зібрав 4000 кінноти, переправився через Дністер та почав облогу Сочави. Але зведений брехливими запевненнями про те, що валахи бажають саме його зробити своїм господарем, він зняв облогу та попрямував у середину країни, де його військо було знищене. Байду схопили та у кайданах відправили до султана Сулеймана, який наказав зачепити його гаком за ребро та скинути з фортечного муру у Галаті. Тема смерті Байди лягла в основу славетної народної пісні “Про Байду — козака”.
Байда Вишневецький
Зухвалі виправи Вишневецького у Криму зробили їх знаменитими в усій Європі. Він сприяв тому, що козаки стали розглядати себе як незалежну військово-політичну силу. Самостійний та авантюрний характер Байди імпонував козакам, які любили й шанували свого гетьмана; він багато в чому сприяв формуванню козацької ментальності. Дмитро Виш- невецький був по-справжньому незалежним як від польського короля, так і від московського царя, яким він служив лише доти, доки вони підтримували його власні наміри та дії. Зі смертю Байди його родовід перервався, бо він не мав дітей. Дядько Байди Олександр став дідом відомого польського магната князя Яреми Вишневецького, про якого король Владислав IV не без іронії сказав московським послам, які скаржилися на Ярему, немов би він порушив московський кордон у районі Ромнів: “Князь Ярема має більше прав на Москву, ніж московський цар на Ромни”. Та Ярема вже мав складніший герб (хоча й з “Корибутом” у одному з полів щита), ніж Байда. Син Яреми Михал-Томаш Корибут-Вишневецький став польським королем, але на ньому й скінчився рід Вишневецьких.
Завантажити реферат про Байду: bayda.docx [47.48 Kb] (завантажило: 194)
Говоря о Дмитрии Вишневецком, Михаил Грушевский (https://ord-ua.com/2016/09/29/10-maloizvestnyih-faktov-o-mihaile-grushevskom/) сравнивал его жизнь с блестящим метеором, который в середине XVI века пролетел через украинскуюисторию.
Вообще, род князей Вишневецких оставил заметный след в истории Украины и Восточной Европы в целом. Один из них даже стал королем Речи Посполитой. Но даже на фоне столь неординарной родни князь Дмитрий Иванович Вишневецкий, получивший козацкое прозвище Байда, представляется выдающейся личностью. В связи с 500-летним юбилеем, предлагаем обратить внимание на биографию этой легендарной личности.
1) Тени забытых предков
Вишневецкие происходили то ли от литовских Гедимичновичей, то ли от турово-пинских Рюриковичей. В любом случае, основателем самостоятельной династии во второй половине XV века стал дед нашего героя – Михаил Васильевич – получивший в наследственное владение замок Вишневец (тут впоследствии родился и наш герой). Кстати, этот родовой замок – перестроенный во дворец, а затем в дом культуры – сохранился до сих пор в Збаражском районе Тернопольской области.
Вишневецкие имели обширные, но по причине татарских набегов малозаселенные владения. В начале XVI века они обязаны были выставлять на великокняжескую службу всего 82 конных воина, тогда как другие княжата – около полутысячи. Так что борьба с татарами стала основным занятием Вишневецких – ведь от этого напрямую зависело их благосостояние и могущество.
2) Уроки маневрирования со «Стеной»
Дмитрий Иванович с молодых лет служил под началом барского старосты Бернарда Претвича. За успехи в борьбе против татар того прозвали «Муром Подолья», хотя он как раз был мастером маневренной войны и часто совершал рейды на вражескую территорию. У него Вишневецкий научился степной герилье, приобрел авторитет и близко познакомился с козаками.
Кстати, козацкое прозвище Байда князь получил намного позже, возможно, уже после гибели. Однако, безусловно, он вел козацкий образ жизни, проведя на степном пограничье более 20 лет жизни (и даже не женился).
3) Особенности администрирования
Хотя легендарный козак Байда стал народным героем, сам князь Дмитрий Иванович был далек от народных нужд и даже приумножал их. Став в 1549 г. старостой каневским и черкасским (прежний староста, его родной дядя князь Федор Вишневецкий, попал в плен к татарам), он увеличил подати. Особенно местных жителей обозлило то, что староста раздал местные промыслы (прежде всего, бобровые) в концессию заезжим промысловикам.
Кроме того, как вскоре показала ревизия каневского и черкасского замков, староста весьма халатно отнесся к вопросу их реконструкции. Впрочем, князь был сторонником активных действий на вражеской территории, а поскольку гарнизоны замков были малочисленны, то он брал на службу козаков, на плату которым и шли собранные подати (впрочем, когда козаки брали добычу, то Вишневецкий получал десятую часть).
Так что, должность старосты он вскоре потерял, а вместо этого назначен «стражником днепровским».
4) Еще не Сечь, еще не гетман
Основанную князем на острове Малая Хортица крепость часто называют первой Запорожской Сечью. Однако, такое название весьма условно – тут скорее следует говорить о прототипе. Ведь Запорожская Сечь – это не только крепость на острове за днепровскими порогами, но еще и определенный способ козацкого самоуправления. А тут речь идет о княжеском замке, но не о козацкой Сечи или Коше. Также вряд ли стоит называть Вишневецкого козацким гетманом – ничего не известно о том, чтобы его избирали или назначили на такую должность. И все же, князь сыграл большую роль в становлении запорожского козацтва как самостоятельной военной силы.
Кстати, чуть больше, чем через сто лет, дальний родственник нашего героя Иеремия Вишневецкий (https://ord-ua.com/2012/12/16/alternativyi-zabyityih-predkov-vishnevetskij-i-nemirich/) попросил у короля Хортицу себе в собственность, в том числе и на том основании, что здесь когда-то был замок одного из Вишневецких. Однако, начавшая вскоре Хмельниччина поставила крест на этих планах.
5) Несостоявшаяся аннексия
После того, как татары вытеснили Вишневецкого с Хортицы, он обозлился на короля и великого князя литовского – что тот не оказал ему помощи – и в конце 1557 г. перешел на службу к московскому царю, от которого уже получал помощь. Причем, если верить московским источникам, князь предложил царю не только услуги свои и своих людей, но и передать ему каневское и черкасское староство. Однако царь «велел ехати к себе, а Черкасы и Канев велел королю отступитца, потому как царь с королем в перемирие».
6) Дядя-князь и племянник-царь
Московский царь Иван IV Грозный приходился князю двоюродным племянником (мать Ивана Васильевича – Елена Глинская – была двоюродной сестрой Дмитрия Ивановича).
Дмитро Байда–Вишневецький
Племянник уважительно отнесся к дяде – Вишневецкий получил богатые подарки и 10 тысяч рублей подъемных (в то время годовой доход царской казны составлял около 1,2 млн. рублей, а средняя лошадка стоила 3 рубля). Кроме того, ему дали в кормление Белевское удельное княжество.
Когда Вишневецкий оставил московскую службу и вернулся к королю, то внешне царь отреагировал безразлично: «Пришел он, как собака, и потек он, как собака, а государству моему убытку никакого не причинил». Однако же, царскому посланнику велено было «проведывати»: как король принял Вишневецкого, какую дал должность дал, держит при себе или куда услал?..
А когда стало известно о гибели князя, то братия одного из монастырей получила от царя «корм болшой» с тем, чтобы «князя Димитрия в синодики в большой и в рядовой записали и поминали, доколи благословит Бог монастырю быть».
7) Запорожец на Кавказе
Находясь на царской службе, князь Вишневецкий побывал на Северном Кавказе, где привел к присяге царю несколько местных племен и организовывал их походы против татар и турок и, фактически, стал полусамостоятельным правителем – таким себе вице-королем. Он также активно обращал аборигенов-язычников в православие. Именно после его походов Иван Васильевич во второй раз женился на черкесской княжне Кучене (Марии Темрюковне).
Неизвестно, чем бы могли окончиться северокавказские приключения Вишневецкого, однако царь готовился к войне против Великого княжества Литовского, а потому решил помириться с крымским ханом и отозвал дядю-князя с Северного Кавказа. Впрочем, попытка договориться с татарами вскоре обошлась царю очень дорого (https://ord-ua.com/2011/05/27/yubilej-kryimskotatarskogo-blitskriga/ ).
8) В лабиринтах многовекторности
Воюя против татар и турок, князь Вишневецкий часто действовал по собственному усмотрению, чем доставлял немало хлопот своим сюзеренам. В какой-то момент король и великий князь литовский даже обрадовался, узнав, что днепровский стражник связался с московитами – теперь все проблемы во взаимоотношениях с Крымом он объяснял тем, что козаков и их предводителя подстрекают из Москвы.
Впрочем, царь тоже не всегда мог обуздать своенравного дядю-князя, а поэтому о подготовке последнего масштабного похода заблаговременно сообщил крымскому хану, из-за чего подготовленная Вишневецким операция окончилась неудачно. Вскоре царь вообще отправил князя и его «каневских черкас» обратно на Днепр. В преддверии новой войны племянник поручил дяде «недружбу делати королю Литовскому».
Однако князь Дмитрий решил по-своему и летом 1561-го через родственников договорился о возвращении в литовское подданство. После этого царь не только отказался открывать южный фронт против Великого княжества Литовского, но и приказал вывести гарнизон и срыть укрепления некоего «Псельского городка» – передового юго-западного форпоста.
9) Жертва честолюбия
Тем временем, в Молдавском княжестве шла борьба за власть, и в начале 1563 г. одна из боярских партий пригласила князя Дмитрия в качестве претендента на престол (его мачеха Магдалена Деспот принадлежала к одной из местных династий).
Но тут Вишневецкого погубило честолюбие, на котором сыграли противники. Одна из конкурирующих партий пригласила его на переговоры, призывая не дожидаться объединения с союзником – воеводой Альбрехтом Ласким: «жадаем тебе самаго… если пана Лаского чекаеш, не будет твоя слава, але наполы з паном Ласким». Удивительно, но немолодой уже князь повелся на такие понты! Отправившись во главе небольшого отряда на переговоры, он угодил в засаду и попал в плен. Вскоре более хитрый претендент Стефан VII Томша выдал конкурента турецкому султану (впрочем, султан не оценил услуги и вскоре сделал ставку на другого претендента).
10) Несломленный муками
У турок Вишневецкий побывал дважды. Причем, первый раз – в 1553-1554 гг. – в качестве гостя «со всею своей ротою». Остается лишь гадать, почему «Дмитрашку», уже известного своими походами против турок и татар, и его людей гостеприимно приняли в Очакове. Возможно, князь тогда даже посетил османскую столицу.
Во второй раз князь оказался у турок в 1563-м – уже пленником. После отказа принять ислам и перейти на службу к султану он принял страшную смерть: сброшен на вбитые в крепостную стену крюки и после трехдневных мучений убит, поскольку страшно ругал своих врагов и их веру. Видимо, его специально казнили в районе, где проживали зарубежные купцы и дипломаты – чтобы те стали свидетелями казни. Благодаря свидетельствам очевидцев история гибели князя Вишневецкого получила широкую огласку и легла в основу популярных в то время произведений о геройской смерти христианского рыцаря и его моральной победе над врагами-иноверцами. Одним из первых его воспел не лишенный поэтического дара немецкий ландскнехт Иоганн Зоммер. А у себя на родине князь запомнился и был воспет в народной песне в образе бесстрашного героя-козака Байды.
Дмитро Шурхало, для «ОРД»
Версия для печати
Иван Михайлович Вишневецкий (укр. Іван Михайлович Вишневецький, ок. 1490—1542, Вишневец) — литовско-русский князь-магнат, державец эйшишский, воронянский, каневский, чечерский, черкасский и пропойский.
Старший сын князя Михаила Васильевича Вишневецкого от первого брака с княжной Полубинской. Потомок великого князя литовского Гедимина в X колене.
Жизнеописание
В 1512 году Иван вместе со своим отцом Михаилом Вишневецким участвовал в разгроме крымско-татаской орды в битве под Вишневцом.
Ему принадлежал замок Вишневец в Кременецком повете на Волыни. Исповедывал православную веру. После смерти великого гетмана литовского князя Константина Ивановича Острожского князь Иван Михайлович Вишневецкий стал одним из организаторов обороны Волыни от набегов крымских татар. В 1534, 1538 и 1540 годах трижды объявлял мобилизацию волынской шляхты.
В 1533 году князь Иван Михайлович Вишневецкий получил во владение эйшишское и воронянское староства. В 1534 году после начала очередной русско-литовской войны возглавлял поход на Смоленск, но город не взял, огранчившись разорением окрестных земель.
В 1536 году приобрел пропойское и чечерское староства. В 1541 году ему были переданы в держание каневское и черкасское староства.
Похоронен в Обители Матери Божьей на Поднепровье, Киево-Печерской Лавре.
Семья и дети
Иван Михайлович Вишневецкий был дважды женат. Его первой женой стала Анастасия Семеновна Олизарович. Вторично женился на Магдалене Деспотовне Бранкович, происходившей из рода сербских князей. Дети:
- Михаил (Зигмунт) Иванович Вишневецкий (ум.
Дмитро Вишневецький (Байда)
1552)
- Дмитрий Иванович «Байда» Вишневецкий (ум. 1563)
- Андрей Иванович Вишневецкий (ум. 1584)
- Константин Иванович Вишневецкий (ум.1574)
- Екатерина Ивановна Вишневецкая (ум. ок. 1580), жена великого гетмана литовского Григория Александровича Ходкевича
Литература
- Jzef Wolff, Kniaziowie litewsko-ruscy od koca czternastego wieku, Warszawa, 1895
Дмитро Байда-Вишневецький
Дмитро Байда-Вишневецький
Ось уже століття вчені-фольклористи марно доводять, що вельми популярна і здавна любима всіма українська народна пісня про козака Байду аж ніяк не стосується відомого козацького проводиря, гетьмана, легендарного князя Дмитра Вишневецького. Але народ, котрий склав цю пісню, доніс її до нас, твердо вірить, що присвячена вона саме Байді-Вишневецькому, хоча реальне його життя і те, яке зображене в ній, не у всьому відповідають одне одному.
В Цариграді на риночку
Там п’є Байда мед-горілочку;
Ой, п’є Байда та не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку;
Ой, п’є Байда та й кивається,
Та на свого цюру поглядається:
«Ой, цюре ж мій молодесенький,
Та чи будеш мені вірнесенький?»
Цар турецький к ньому присилає,
Байду к собі підмовляє:
«Ой, ти, Байдо та славнесенький,
Будь мені лицар та вірнесенький,
Візьми в мене царівночку,
Будеш паном на всю Вкраїночку!»
«Твоя, царю, віра проклятая,
Твоя царівночка поганая!»
Ой крикнув цар на свої гайдуки:
«Візьміть Байду добре в руки,
Візьміть Байду, і зв’яжіте,
На гак ребром зачепіте!»
Ой висить Байда та й не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку;
Ой висить Байда та й гадає,
Та на свого цюру споглядає,
Та на свого цюру молодого
І на свого коня вороного:
«Ой, цюрю ж мій молодесенький,
Подай нені лучок та тугесенький,
Подай мені тугий лучок
І стрілочок цілий пучок!
Ой бачу я три голубочки —
Хочу я убити для його дочки!
Де як мірю — там я вцілю,
Де я важу — там я вражу!»
Ой як стрілив — царя вцілив,
А царицю в потилицю,
Його доньку — в головоньку.
«От де на тобі, царю,
За Байдину кару!
Було тобі знати,
Як Байду карати:
Було Байді голову істяти,
Його тіло поховати,
Вороним конем їздити,
Хлопця собі зголубити».
Пісня засвідчує трагічний кінець знаменитого гетьмана. А перші історичні джерела згадують про нього 1545 р. У цей час королівський комісар Лев Патій проводив люстрацію (ревізію) Волинського воєводства, її документи свідчать про те, що князь Дмитро Іванович Вишневецький особисто прибув до м. Кременець, де перебував королівський комісар, і 
показав, що у Кременецькому повіті він володіє помістями Кушнин, Підгайці, Окнин, Гараж, Камарин, Крутнів і Лопушне. Князь був старшим з чотирьох синів Івана Михайловича Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни з родини Олізарів.
Необхідно зазначити, що родина Вишневеньких походила з нащадків великого князя литовського Ольгерда, котрі поріднилися з українськими магнатами, а згодом окатоличилися. Вишневецькі володіли величезними маєтностями в Україні. Батькові Дмитра 1541 р. були передані Канівське і Черкаське староства. 1551 р. їх старостою став Дмитро Вишневецький.
Щоправда, ще до цього, як свідчать джерела, він судився з магнатом Чарторийським з-за якогось будинку у Вільно, отримав привілей на маєток Вонячин на Поділлі. Через рік, 1548 р., притягався до суду за «заподіяння кривди підданим королеви Бони». І вже після цих «лицарських» пригод у 1550 р.
Дмитро Вишневецький (Байда)
Дмитро прибув до Черкас.
У цей час посилюються татарські навали в Україну, що заважало освоєнню її території польським магнатством. Потрібна була людина, здатна організувати протидію кримчакам. Претвич — організатор походів проти татар — 1550 р. писав великому князеві литовському Сигізмунду-Августу про Дмитра Вишневецького «як одного з визначніших репрезентантів боротьби з татарами».
Вже тоді Вишневецький виявив себе непересічною натурою, головними рисами якої буди лицарство і молодецтво. Може, саме тому, зіткнувшись із козацькою вольницею, він, як ніде, відчув себе у своєму середовищі. Водночас особиста хоробрість князя, його авантюристична натура прийшлися до душі козакам, вони ладні були йти з ним проти татар, і проти кого іншого, аби покликав. Як зазначає історик Бантиш-Каменеький, «муж розуму палкого, відважний, вправний вояка» Дмитро Вишневецький невдовзі став визнаним ватажком козаків. Він вирушає на Дніпровське пониззя і «на острові Хортиця, проти Конських вод, коло кримських кочовищ», за свідченням М. Грушевського, «ставить замок і громадить навколо себе козаччину». Зокрема, він уперше, наказав робити козацькі човни з буйволових шкір, аби можна було легко їх переносити.
Втім, кажучи про будівництво у цей час укріплення на Хортиці, його не слід поєднувати з тим замком, який пізніше увійшов в історію як форпост боротьби проти кримчаків, Це, певно, було невеличке укріплення, що слугувало, насамперед, за більш-менш надійну схованку. Для будівництва справжнього замку-фортеці просто не вистачило б часу. Влітку 1553 р. Дмитро Вишневецький, можливо, чимось ображений на короля, переходить на службу до турецького султана Сулеймана II (Чудового) і разом із своїм військом перебуває у Стамбулі.
Цікаво, що перед цим король Сигізмунд-Август висловлював Радзивіллу побоювання щодо Вишневецького, аби той не перебіг до турків, «полишивши їм пограничні землі, доручені його охороні». Побоювання короля виявилися не марними. Невдовзі Радзивілл пише королю, що Вишневецький «з усією своєю ротою, себто з усім козацтвом і хлопством, яке тримав біля себе, з’їхав до турків, виславши наперед козацьку роту, а потім і сам зі своїми козаками потягнувся до Туреччини».
Вчинок Вишневецького викликав неабияку тривогу — боялися, щоб він не навів в Україну турків. Король знову звертається до Радзивілла: «Як би того князя до себе мати і яким способом?»
Очевидно, спосіб було знайдено, і досить радикальний. Бо на початку 1544 р. Вишневецький повертається з Туреччини і 4 березня в Каменні (неподалік Любліна) освідчується королю у товаристві друга і соратника воєводи Миколи Сенявського. Чим пояснював Вишневецький свій перехід до турецького султана, не відомо, однак той знову доручив йому охороняти прикордоння «проти татар і влаштувати на острові Хортиця захисне укріплення проти кримчаків».
Ось тоді-то, повернувшись на Запорожжя і згуртувавши довкола себе козаків, князь будує на Хортиці той замок-фортецю, що увійшов в історію під назвою Вишневецький. Д. Яворницький писав з цього приводу: «У 1556 році знаменитий ватажок низових козаків князь Дмитро Вишневецький, вирушаючи на війну з татарами, вийшов за межі Київського воєводства і, спустившись нижче порогів, розташувався на острові Хортиця. Розраховуючи розпочати звідси постійні набіги на басурманів, Вишневецький влаштував на острові земляне містечко».
Багато років потому австрійський дипломат Еріх Лясота, котрий за дорученням імператора Рудольфа II приїхав на Запорозьку Січ, щоб запросити козаків для участі у війні проти турків, писав у своєму щоденнику: «Пристали до берега нижче острова Мала Хортиця, неподалік першого; тут знаходиться замок, збудований Вишневецьким років 30 назад і згодом зруйнований».
Будуючи замок, Вишиевецький намагався укріпити його, як фортецю, і тому просив у короля гармат, обслугу тощо. Але Сигізмунд-Август, який прагнув лише зміцнення кордону проти Давлет-Гірея і стояв за дружбу з ним, відмовив Вишневецькому. Його не на жарт стурбувала активність князя, котрий намірився звільнити від татар Дике Поле і навіть все Причорномор’я. Природно, це не входило до інтересів короля, і він спробував якимось чином відкликати Вишневенького з Низу. Водночас, добре розуміючи, що насильно відірвати князя від козаків неможливо, король вдається до хитрощів і пропонує «послати йому якісь дарунки і написати, аби до нас приїхав на якийсь короткий час…». «А на його місце казали їхати з ротою, — писав він далі, — його стриєчному братові і залишитися на тому місці, аж поки той вернеться. Здається, таким чином добре буде його звести».
Однак не вийшло. Вишневецький розгадав задум короля. І натомість організував похід на Іслам-Кермен, з тим щоб за рахунок здобутих трофеїв зміцнити Хортицьке укріплення. Увірвавшись до замку Іслам-Кермена, козацькі загони дощенту пограбували його, а потім спалили. Гармати вивезли у Хортицьку фортецю. Оговтавшись від такої зухвалості, Давлет-Гірей спішно зібрав військо і навесні 1557 р. рушив походом на Вишневенького. Він оточив Хортицьку фортецю і облягав її 24 дні. «Але ім’ям государевим і великого князя він, Вишневецький, захистився від хана, побивши у нього чимало кращих людей, так, що хан пішов од Вишневенького з великим соромом».
Згодом Вишневецький з хортицькими козаками напав на замок самого Давлет-Гірея, який хан збудував на Дніпрі. Розгніваний Давлет-Гірей шле лист за листом Сигізмунду-Августу, вимагаючи приборкати козаків і Вишневецького. Король, однак, відповів, що Вишневецького на Дніпро не посилав. «Можете міркувати з того, — писав Сигізмунд, — що і до цесаря турецького він ходив проти волі нашої, а як там його прийнято, самі знаєте: повернувшись до держави нашої, він розповідав, що дістав дарунки і у тебе, брата нашого, ласку мав. Через те ми й доручили йому степову, сторожу, бо переконані, що він підтримуватиме стосунки з вашими людьми, зазнавши від вас ласки».
Король Сигізмунд-Август не знав, що Вишневецький, не сподіваючись ласки від нього, вже давно налаштовує зносини з Москвою. Ще у березні 1556 р., коли московський уряд організував похід на Крим, очолюваний дяком Ржевським, не обійшлося тут і без Вишневецького. Саме з цього часу він веде листування з московським царем. У вересні, 1556 р. московські посли, повертаючись з Литви і зустрівшись з Вишневеньким, доповідали, що він збирається перебратися до Москви. Разом з послами Вишневецький послав до Івана Грозного свого отамана Михайла Єськовича із засвідченням, що бажає служити цареві. Прийнявши завіряння Вишневецького, цар направив до нього дітей боярських Андрія Щєпотева і Нечая Ртищева з грамотою та жалуванням. 16 жовтня 1556 року вони повернулися до Москви і оголосили Грозному, що Вишневецький став на царську службу і пішов військом на Іслам-Кермен. Після розгрому Іслам-Кермена Вишневецький у листі до царя клянеться, що «доки він на Хортиці, кримчакам ходити буде нікуди».
Наприкінці літа 1557 р. Давлет-Гірей, зібравши не лише кримське, а й турецьке та волоське війська, знову підійшов до хортицьких укріплень. Султанські галери зупинилися біля самого острова.
Вишневецькому і козакам довелося тримати жорстоку облогу. Однак сили були нерівні, до того ж вичерпалися припаси. Козаки почали розбігатися. Довелося відступити. Князь повідомляв Івану Грозному, що «з Дніпра, з Хортицького острова пішов тому, що харчів не стало і козаки розійшлися». Відступивши з Хортиці, Вишневецький закріплюється в Каневі і Черкасах. З Черкас у вересні 1557 р. він офіційно звернувся до царя з проханням про покровительство, і Іван Грозний викликає Вишневецького до Москви. В російському літопису по Никонову списку зазначено: «Того ж місяця (вересня. — Авт.) приїхав до царя й великого князя Івана Васильовича всієї Русі від Вишневецького князя Дмитра Івановича бити чолом Михайло Єськович, що його государ пожалував, а велів собі служити».
І треба сказати, що Вишневецький, з яким прийшли на Москву «многії козаки», служив царю вірою і правдою. Вже у січні 1558 р. він на чолі тридцятитисячного московського війська виступає проти кримчаків, доходить до Перекопу, дорогою згуртовуючи навколо себе козаків. В Іслам-Кермені Вишневецький планував з’єднатися з кабардинським мурзою Канкличем, щоб звідти «над кримським промишляти, скільки їм Бог помочі подасть». На допомогу Вишневецькому вирушив також його добрий знайомий з військом — дяк Ржевський. Звичайно, всім цим немало були стурбовані Литва і Крим. 1553 р. король Сигізмунд II Август уклав з ханом Давлет-Гіреєм договір про дружбу, заплатив йому данину, обіцяв, що не дозволятиме козакам здійснювати напади на татарські землі. Через литовського короля в Москву було надіслане посольство з мирними побажаннями. Як наслідок, Вишневецький отримує наказ лишити на Дніпрі військо, а самому їхати до Москви.
В Москві Вишневецький залишався не довго. Незабаром його призначають командиром загону, що був розташований в Тулі для захисту від татар.
Однак уже в лютому 1559 р. йому наказано їхати на Дон, побудувати там кораблі і йти морським походом на Керч. Разом з Вишневецьким вирушив загін під командуванням Данила Адашева. У той час, коли Адашев спускався по Дніпру, Вишневецький зайняв долину Донця і попрямував до Азова. Французький дослідник цього періоду Ш. Лемерсьє-Келькеже зазначав, що в оттоманських архівах зберігається велика кількість документів про діяльність Дмитра Вишневецького, чи, як його називали турки, «Дмитрашки». Історик підкреслює те виключне значення, що його Блискуча Порта надавала «єдиному супротивнику імперії, який насмілився позазіхати безпосередньо на оттоманські володіння у той самий час, коли непереможні армії великого повелителя не мали собі рівних на полях боїв».
У 1559—1560 рр. Вишневецький здійснив три наступи на турецьку фортецю Азов (Азак). Тим часом Іван IV, ведучи довготривалу війну з Лівонією і прагнучи забезпечити собі тили, домагався угоди з ханом. Про зміну своєї політики він писав Давлет-Гірею: «А деякі наші люди, ближчі проміж нас, з братом нашим Давлет-Гіреєм царем сварили, ми те виявили, та на них немилість свою наклали, деякі померли, а інших розігнали геть, а деякі ні в тих, ані в інших ходять».
Результатом діяльності цих людей (Івана Шереметєва, Данила Адашева, Івана Михайлова та ін.), за словами царя, однодумців Курбського, були походи на Дніпро та Дон «запорозького отамана, що перейшов на руську службу, Дмитра Вишневецького…» В указі Сенана-паші бею Кафи від 23 рамазана 967 р. (16 червня 1560 р.) говорилося з цього приводу, що московський уряд, прагнучи продемонструвати могутньому південному сусіду свою добру волю, відмовився від «Дмитрашки», за якого «не хотів нести відповідальність».
Вишневецький, котрий, як козацький гетьман, мусив постійно захищати українські землі від кримчаків, побачивши таке ставлення до себе царя, повертається на Запорожжя. У його розпорядженні знаходяться віддані йому українські і донські козаки та черкеси племені Жане.
За той час, поки він разом з козацькими «охотниками» був на службі у московського царя, кримці посилили напади на Україну.
Дізнавшись про повернення Вишневецького у пониззя Дніпра, кримський хан вжив негайних заходів: мобілізував всі наявні сили кримчаків, направив до правителів Оттоманської імперії гінців з пересторогою про небезпеку і за допомогою.
Ш. Лемерсьє-Келькеже на основі аналізу багаточисельних турецьких документів відзначає, що діяльність Вишневецького вписувалась «у широкі рамки міжнародних відносин того часу». Порівнюючи воєнні приготування Оттоманської імперії проти «Дмитрашки» з тими заходами, які Блискуча Порта здійснювала у той самий час проти інших своїх європейських противників — Венеції або Священної Римської Імперії, можна зрозуміти всю глибину небезпеки, яку являли для неї походи «литовського кондотьєра» (виступав він від імені царя чи сам по собі), адже Вишневецький загрожував не лише володінням Кримського ханства, як вважає С. Соловйов, але також і власне оттоманським володінням на північному узбережжі Чорного моря. Масова мобілізація, проведена у восьми турецьких бейліках, відправлення ескадри являли собою виключні заходи, до того ж — єдиний випадок в історії Оттоманської імперії! — всі ці дії були спрямовані не проти держави, а проти окремої особи, яка була проголошена «найбільшим ворогом Блискучої Порти».
Вишневецький добре розумів, що сам один не зможе протистояти силам кримчаків і турок. Потрібен був забезпечений тил. І він звертається до короля. Як пише М. Маркевич, «знаменитий воїн, колишній гетьман малоросійський з’явився до короля і був прийнятий ласкаво». 6 вересня 1561 р. Сигізмунд II Август повернув йому всі звання і володіння. А коли Вишневецький, що дійшов вже похилого віку, захворів, то, за словами того ж Маркевича, «король не лише дав йому свого медика для вилікування від отрути, але й поцікавився у царя про причину втечі Вишневецького з Росії». Іван Грозний зі злістю відповів на те: «Прийшов він як собака і потік як собака; а мені, Государю, і землі — збитку ніякого не завдав».
Час минав. Похилий вік і численні походи ослабили князя. Перебуваючи на Хортиці, він вже з великим зусиллям сідав на коня, та й шабля не здавалася такою легкою, як раніше.
І все ж, коли 1563 р. його товариш польський магнат Ольбрехт Ляський, котрий мав у Молдові фортецю, запропонував вирушити разом походом у молдавські землі, де між боярськими угрупованнями розпалилася кривава усобиця за престол, Вишневецький відразу ж погодився. Набравши загін козацьких добровольців, він мерщій рушив у Молдову. Однак тут його загін був заманений у пастку і розбитий, а самого Вишневецького взято в полон.
15 жовтня 1563 р. французький посол в Стамбулі повідомляв свій уряд: «Сьогодні чи завтра вранці очікується приїзд «Дмитрашки» із своїми товаришами». А через тиждень він же повідомляв, що «Дмитрашку», тільки-но прибув, його величність султан наказав стратити разом з іншим вельможним польським паном Пісоницьким (Пясецьким). Решту, що були з Вишневецьким, відправлено на галери.
Про страту Вишневецького залишилось чимало свідоцтв. І перше з них належить польському історику Мартину Бельському, який у своїй «Хроніці» повідомив, що Вишневецького за наказом султана скинули з кріпосної стіни в Галаті на крюки. Він висів на них три дні, люто клянучи Магомета і славлячи Христа. Розлютовані його зухвалістю турки розстріляли Вишневецького з луків. «Кажуть, — пише Маркевич, — що перед стратою йому пропонували відмовитися від православ’я, обіцяючи життя і свободу, але князь відмовився. Турки розтяли йому груди і, сподіваючись здобути мужність знаменитого гетьмана, вийняли серце, розділили і з’їли його».
Трагічна смерть Вишневецького справила величезний вплив на маси дніпровського козацтва, з яким він так довго спілкувався і яке очолював у багатьох походах. Життя і смерть його почали обростати легендами. Одна з них і лягла в основу пісні про Байду-Вишневецького. Кажуть, однак, що ця пісня була присвячена іншому народному .героєві і створена ще до Вишневецького. Може й так. Але вже те, що народ стільки століть пов’язує її з ім’ям Вишневецького, свідчить про любов саме до нього. І шана йому від народу — невмируща.
Ознайомившись з коротким викладом його життя, можна поставити собі запитання: за віщо ж така честь? Адже, будучи представником правлячої верхівки панівного класу, Вишневецький не забував про свої інтереси і відстоював насамперед їх. Відповідь, очевидно, полягає у тому, що інтереси самого Дмитра Вишневецького — захист Батьківщини від турків і татар — співпадали з інтересами низового козацтва, що у боротьбі з ними він стояв на боці народу і особистою хоробрістю, відвагою сприяв успіхові цієї боротьби. Спорудивши містечко-фортецю на Хортиці, він зумів об’єднати тут козацькі сили, які визнали у ньому справжнього керівника і гетьмана.
Все це і сприяло тому, що життя і діяння Дмитра Вишневецького залишили помітний слід в історії України, ставши надихаючим прикладом для майбутніх поколінь.